Івасюк

Нікуди й ніколи він не уходив,

хоча й намагалися вивести геть,

йому заламавши за спину

з ментівською грубістю крила.

А він тільки вище піднявся...

Скрипіли зубами від люті:

незнане та незбагнене

так брало на глум, що свербіло

всередині їм під мундиром,

брязчали фальшиві медальки,

обурені тим невідомим,

якому і назви не знали

ані дикуни кадебешні,

ані ті, хто заздрив роками,

і ця какафонія наче

змагатися сподівалася,

системно, серйозно, затято,

із Музикою і духом!..

А Хтось нагорі посміхався

і чітко, немов на долоні,

вже бачив суворе майбутнє,

в якому цілому народу

відмовлено буде зненацька

у праві на землю і мову,

і спробують цілим мільйонам

зламати заломлені крила,

та випорснуть ті із гнучкою

співочою силою вгору,

як він це зробив попри ницу

могутність бездарного іга.

27.07.2023.

Другие произведения автора:

Дни и века, заплаканные свечами

Искусство не принадлежит народу

Консилиум горшков