Центрифуга і газонокосилка

Я дивлюся на них -

на щасливу пару знайомих голландців,

що побралися нині у селищі Меліскерке,

досить крихітному з точку зору масштабів

України, де місця мені не знайшлося,

але зараз про себе не хочу...

Я дивлюся на них.

Він працює на тракторі.

А вона в магазині.

Молоді, витривалі, здорові.

Побудують життя,

як до них будувало одне покоління за іншим,

коли не втручалась війна

чи розбурхане море, що дамби трощило.

Я дивлюся на них,

уявляючи нас,

покоління моє,

покоління моєї дружини,

і без злоби й образи питаю:

на скільки частин

розірвала б цю пару

та центрифуга,

у якій нас за кілька етапів кружляло -

дев’яності, кінець їх, двохтисячні тощо?!

Цільні, сильні, вродливі...

Всі знайомі мої,

що насмілились встати до шлюбу,

вже давно розлучилися. Хтось

зник давно,

хтось на тінь свою перетворився.

Ну а нині комусь поламала шию війна.

Чесне слово, це смішно -

дивитись на цих молодят

і порівнювати їх з бур’яном,

диким, свіжим,

що буяє сьогодні в моїй Батьківщині,

пнеться вгору, вважає себе унікальним,

чує оплески і дифірамби,

планує і мріє,

але не помічає

косилки, що зверху вже йде методично,

обіцяючи тільки нічого,

канаву, палаюче сонце,

безсилля, розгубленість,

мари, беславний фінал!

20.09.2023,

Меліскерке.

Другие произведения автора:

Крымский гербарий

День выборов

Утрата