Гола правда

Пожовкле листя падає додолу…

І раптом світ  без посмішок збіднів!

І що мені робити з своїм болем?

Мiй мозок вже вiд люттi закипів.

Вже і горілка душу не рятує.

Затьмарила війна ця небокрай.

Ненависть на землі, як мор, лютує

І осінь ця – неначе світла край.

Змішалися з вогнем посохлі віти,

І стогне від біди моя земля,

І плачуть у розбитих хатах дiти,

Не чути в небi пісні журавля.

Чарiвна осiнь у вiйнiпалає,

Як непотрібний, зайвий папірець.

Вже другий рік земля моя страждає –

Забув про неї мабуть Бог-творець.

А може ми забули в чварах Бога,

Забули хто ми, і який наш рід?

І це не наша, а чужа дорога…

Навіщо нам звалилось стільки бід!

Пожовкле листя падає додолу…

Мiй мозок вже вiд люттi закипів

 І, як п'яниця, ріже правду голу,

Який напився та не закусив.

Другие произведения автора:

Златовласка

Новогоднее

Монолог мужика

Это произведение понравилось:

Alexander Ivanov