Гострi леза

Дивилась нiч у повне лунне око
У вiкна сiрих кам"яних споруд,
Де метушня перетiкала в спокiй,
Де сон змивав останнiй денний бруд.

Дивилась мовчки... Клiпала зiрками,
Збагнути не могла у чому сенс,
Того, що ранок приведе до тями
I кине день на гострi верхи лез.

Дивилася... Але не розумiла,
Що сни її - то мiсто мертвих мрiй.
Нехай вони i лагiднi, i милi,
Та я, доречi, не зiмкнула вiй.

Бо це, насправдi, є мої питання,
То я i моя гiднiсть у вогнi...
А нiч? Вона є вічна і остання,
Тому, хто гострим лезам каже "ні".

Другие произведения автора:

Спасибо, ма

Замкнуте коло

Надо жить