Світлій
пам’яті Лесі Українки.
В
КАТАКОМБАХ ЄРЕСІ
(НЕВІГЛАСИ ДО ГЕНІЯ В ПОКЛОНІ)
Ми
звикли вірити байкам, легендам залюбки
На
кожен вік свої авторитети і вельможі.
Де
той пробірний камінь, що оцінить
їх вершини і
стежки …
На
відстані епох судити запопадливо не гоже.
Та
є незмінний, непідробний вічний Документ.
Він
здатний всіх розважних мудрості навчити –
Наріжний
Камінь в ньому – справжній фундамент,
На
ньому можна вічне Царство помістити.
Людина
по собі залишить завжди слід,
У
пам’яті родини, друзів і держави.
Чийсь
образ за століття не погас, не зблід,
А
інший – в забутті, хоч мріяв про дочасну славу.
Для
кожного настане незабутній час,
Коли
свідомо шлях свій вибирати.
Ми
діти Божі, Він звертається до нас,
Хоч
ворог людства може заважати….
Дитячий
вік ще не завада до пізнань,
Благословенний
розум досягне вершини,
В
лукавім світі вибере дорогу без вагань:
Життя
жертовне для добра, достойне світлої Людини.
Нескорена
натура, ніжність благородних почуттів
Їй
сили і відваги в горі завжди додавали.
Не
кожен би цей шлях тернистий подолав –
Дівча
боролось: «Щоб не плакать, я сміялась»…
Шляхетний
розум досягнув високої мети:
Для
епіграми місця більше не зосталось.
І
давню гордість побороти щоб змогти,
Їй
легше плакати, аніж безжурно насміхатись.
P.S. Сьогодні твори
покалічені руками ворогів
Німими свідками до розуму взивають:
Хіба Людина, володіючи десятком мов,
Своєю рідною так Бога зневажала б?!
(1Коринфян 8:5,6; Римлянам 12:15)
Другие произведения автора:
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНЫ
Я РУССКИМ ГОВОРТЬ ЖЕЛАЮ....
МЕЛОЧЬ
Новые
Меню
