Мій друг комп’ютер, всі свої думки,
Слова і голос тобі довіряю.
Дарую я тобі свої рядки,
Від тебе розуміння не чекаю.
Я жду розв’язки. Щось тривога знов
Всю душу і думки заполонила.
Чи в серці переможе десь любов,
Чи ненависть йому душу затьмила?
Я жду кінця. Чого-небудь. Хоч щось.
Твоїх зізнань. А чи обвинувачень.
Бо телефон мій знову замовчав.
Мовчання – це відсутність жодних значень.
Мовчить навколо світ. Ця тиша – грозова.
Я десь далеко бачу блискавиці.
Заполонили знов мене думки-слова,
Є запитальний вираз на обличчі.
Сьогодні перший день, що не могла писать
Від ночі до вечірньої години.
Хоча, як і завжди, я не змогла поспать.
Слова не гомоніли вранці нині.
Не чула я і нот, новеньких не було.
Чогось чекають навіть мої ноти.
Вони, як та трава, як молоде зело.
Що ждуть від неба свіжі, теплі води.
Мій дощику, пролийсь. Очисти все навкруг:
Серця і душі, й голови розумні.
Я знаю, що завжди для мене був ти друг,
Відвертий, і правдивий, й дуже чуйний.
Підставлю я лице під ті потоки сліз,
Моїх сльозинок у загальнім хорі
Не буде знать ніхто, бо ти в них відродивсь.
Тепер перед тобою чисте море.
Пливи, мій корабель, мій парусник надій.
Я легким вітерцем тебе укрию.
І вдаль ти понесеш мою частинку мрій.
Яку частинку? Превелику мрію.
Я дякую Землі, і Всесвіту й зіркам,
І Богу, і Судьбі моїй єдиній,
За той малий секрет, його ти знаєш сам.
Секрет відкритий для усіх віднині.
Дружити можуть всі, дорослі і малі.
Відверті, і правдиві, і не дуже.
Є дружби почуття від неба до землі,
Прошу, запам’ятай про це, мій друже.
Є також ще любов батьківська до дітей,
Дорослі за маленьких у отвіті.
Це почалось давно, з початку наших днів,
Коли з’являтися на світі стали діти.
Також кохання є. Але то – таїна.
Про нього знать повинні тільки двоє,
Щоб не побачив хтось, чи є чиясь вина,
Кохання не розділиться на троє.
Спасибі, Боже мій, за все, що ти даєш.
Мій Ангел, що літає над болотом
Щасливий і сумний. Про це узнають скрізь.
Бо, вибачте, така його робота.
Новые
Меню
