Надворі глуха ніч, ніде ні звука.

Надворі глуха ніч,
Ніде ні звука.
Заснуло все село, -
Немов розпука.

Лиш вітер у гілках
Шумить-голосить,
Неначе він щось зна.
Він знає, просить.

Він просить: зачекай,
Дурниць не треба!
Де розуміння край,
Відкриє небо.

Знайдуться ті слова,
Важливі дуже,
І скажеш ти мені:
«Побач, мій Друже.

Пробач і не тримай
Ти зла у серці.
І розуміння край
Нам повернеться.

Вернуться в телефон
Оті розмови,
Та весело удвох
Нам буде знову».

Цей вітер не мовчить,
І ми не будем.
Ми, врешті на Землі
З тобою люди.

Щось хочеш ти сказать,
Скажи, будь ласка.
Я дуже хочу знать,
Яка то казка.

Я вірю, що вона
Хороша, добра.
Там паросток з зерна
Зелений сходить.

Росток увись летить,
До сонця пнеться.
А голос у тобі
Мій озоветься.

Краплинкою дощу
До тебе стука.
Та ти чомусь мовчиш, -
І знов розпука.

Заснуло знову все,
Мовчить, не бреше.
Отой «Вчорашній день»
Пішов не вперше.

Просила я його
Про Спілкування.
Залишились мені
Сумні бажання.

Почути знов його
Я дуже хочу,
А вітер каже: «Цить!
Що ти морочиш?

Для чого він тобі?
То є страждання!
Прости і відпусти
Його востаннє…