Вечірнім тихим сонячним зайчам

Вечірнім тихим сонячним зайчам
Ти розбудив мене, торкнувшись до щоки,
Сказавши: «Мамо, хочеш я віддам
Для тебе всі мої малесенькі роки?

Я поділюсь з тобою, поділись і ти,
І буде нам лише по двадцять п’ять.
Для тебе я піду у всі світи,
Щоб молодильне яблуко дістать.

Я так люблю тебе, моя матусю, знай,
Для тебе все готовий я зробить.
Життя своє для нас оберігай,
І хай його свіча завжди горить.

Свіча любові, ласки і тепла,
Свіча турботи й повсякденних справ.
Я так люблю тебе, щоб ти змогла
Для нас ще сили добрії знайти.

Ти посміхнись, найкраща бо ти є.
Тебе люблю я й тато, і Мишко.
І в школі знають: серце віддає
Матуся дітям всім, святе воно.

Те «серце вчителя» потрібне дітям всім,
А серце мамочки ми зможем цінувать.
Я не ревную мамочку зовсім,
Про це мій Друг повинен просто знать.

Вона у мене світла, золота.
Її любові вистачить на стох.
Але я завжди буду пам’ятать:
Її життя лежить в долонях двох.

Ми бережем її, ми тремтимо,
Несемо тихо, обережно по Землі.
І, якщо прийде допомога ще кількох,
Ми приймемо з подякою її.

Давайте маму разом збережем.
В її лиці усіх на світі мам.
Це так не важко, легко дуже це,
І кожен син це завжди знає сам.

Матусю, посміхайся і живи,
І дню прийдешньому із нами порадій.
Для тебе з радістю маленький кожен син
Життя свого частинку принесе.

Життя частинку і любов свою,
Ту, що матусі серце зберіга.
Найкраща в світі – я тебе люблю!
Хай до життя появиться снага.

Боротись буду я за тебе знов і знов.
За ручку на роботу проведу,
Щоб знали всі: я мамочку люблю.
І, коли треба, то й життя віддам».