01.12.2010 р.
Пустеля Гобі
Колись я вміла плакати…Пробачте!
Тепер не вмію і не хочу…Не болить.
Моя душа – сумна пустеля Гобі,
Тож не старайтесь більше. Не лічіть!
Не вилікуєш мого серця вже ніколи,
Воно, мов пустка на краю села,
І віддзвенять за ним останні дзвони,
Коли помру…А поки ще жива!
Хай заростуть травою всі куточки,
Щоб більше місця болям не було,
Щоб ні одне чужацьке тіло
У ньому вирвать квітку не змогло.
Не засадить вже серце первоцвітом,
Що ріс так рясно в ньому лиш для тебе…
Гарячі сльози висушили душу,
А потім повтікали всі від мене.
Колись я вміла плакати…А зараз
Уже не вмію і не хочу – не болить…
Моя душа тепер пустеля Гобі,
А у пустелі серце не щемить…
Другие произведения автора:
Уходи...
Я тебе подарила ветер...
Той, которая меня изменила
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
